Дружба

Як купці вживають застережних заходів, аби у вигляді добрих товарів не придбати поганих і зіпсутих, так і нам слід якнайретельніше пильнувати, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того — неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене.

 Григорій Сковорода 

 Знову я пишу на цю тему. Таке враження, ніби мене нічого у відношенні із людьми так не цікавить, як дружба. Лишень мною в твіттері було написано більше сотні твітів на цю тему. І із спектру: «Нема нічого кращого..», і на противовагу:«Як же я стомилася..».

Уявлення дружби дуже суб'єктивне. І в мене було доволі багато людей, яких я помилково, чи оправдано називала друзями. Тому щось про це я точно знаю.

Ситуації бувають найрізноманітніші. Це може бути важке спілкування, яке витягує із тебе всі життєві сили, це може бути залежність чи ідеалізація особистості, це може бути спілкуванна побудоване на брехні і лукавості, але деколи й буває дещо світле, вільне і радісне. Рідко правда.

  • Чому мені так «не щастило» з друзями. Постараюсь бути об'єктивною і не казати про те, що всього цього заслуговую. Якоюсь десятою думкою я розумію, що це говорю не я, а моя занижена самооцінка, ненависть до себе, викривлене бачення світу, в якому я — головний ворог самій собі. Відійшла від теми. Мені «не щастиило» з друзями не через те, що я погана людина (Це дійсно мені важко було писати. Зовсім не вірю в це.), і не через те, що ті люди, з якими я спілкувалась були поганими. Знову ж, поняття хорошої і поганої людини суб'єктивне і може змінюватися протягом життя. Проблема завжди була в моїх слабких границях. Уви, але в мене вони набуті, тобто, були розкрошені вихованням, а не природні. Чому?

1)У тому випадку, коли в спілкуванні мене щось сильно бентежить — я рідко про це говорю. Терплю-терплю, терплю-терплю. А коли і наважуюсь про це поговорити, то не можу навіть толком сфоролювати свої думки. Хоча я із тих балакучих людей, до яких за словом в кишеню не лізь. І найчастіше мої переживання ігнорують. Як? А от просто так. *розвела руками*. Хоча я про них говорю тільки тоді, коли відчуваю, що моя тривога наповнила посудину душі до самих країв.

Я навіть не можу повернутися до теми, яка мене турбує. Не можу наполягти на тому, щоб мене вислухали. Бо голову розривають думки: «Егоїстка. В цьому світі є не тільки ти. Думаєш лишень про себе. Ти мені огидна. У неї\нього є окрім тебе проблеми, не заважай!».

Наскільки я жорстка, різка і стійка у группі посторонніх людей, настільки ж я безхребетна і слабка із близькими. І знову ж мені здається, що Я існує не одна. І це можу пояснити не лишень через приклад, що я привела вище, а і через депресію\гіпоманію. Ці протилежні моделі поведінки дійсно можуть бути в одній людині?

2)Постійне нехтування власними емоціями, думками, почуттями і правами. Прерогатива — інші люди, а не я.

3)Проблема не в тому, що я надто швидко прив'язуюсь, або щось таке, а в тому, що я надто швидко даю людям перетинати межу, за яку пускають тільки близьких людей. Це не називається відкритість, це не дружелюбність і не щирість. Ім'я цьому — проблема із особистісними кордонами (границями). Невміння захищати себе при «близькому бої».

Є люди, котрі чудово володіють вогнепальною зброєю, але не вміють правильно поводитися із ножем, що необхідно при ближньому бої. Але є і навпаки: люди, котрі майстерно володіють боєм на кулаках, але легко попадають під снайперський приціл.

Дещо схоже є і в спілкуванні. Бій — це конфлікт між людьми. В психологічному змісті це конфлікт без застосування фізичної зброї. В цьому плані зброєю стають слова, поведінка, реакції, шантажі, знання про слабкі місця і тд.

Хто я? Чудовий снайпер, на що показує моя безпристрасність і холодна поведінка до чужих. Такі люди мають інший погляд, бо здатні на жорстокі дії. У них холодний розум і не дають емоціям керувати собою.

Це звичайно символізм, а тепер перейдемо до реалізму. З чужими я малоемоційна, деколи через це дорослі сміються, але стосовно цього я не відчуваю нічого. Цинічна, саркастична, різка і жорстка у судженнях. Доволі часто мене бояться, хоча цьому навіть я дивуюсь.

Але якщо забрати в мене всю зброю, підійти дуже близько, я не зможу себе захистити. Мої руки будуть тремтіти, а слова застрягнуть в горлі. Хоча смерті боятися не буду.

Знову повернемось до реалізму. Смерть символізує кінець спілквання. І не те щоб я не боялась кінця спілкування, скоріше, сама його і закінчу, щоб довго не мучатися. Незмога захистити себе без зброї — слабість у блиському спілкуванні, невміння захищати свої психологічні межі.

 

Висновок: щоб з'явилось здорове спілквання, мають бути здорові психологічні бар'єри. Не тріснуті, не надламані, і тим паче не руїни. Великі стіни чудового замку.

  • Що для мене дружба?

Колись я дивилась відео про дружбу і мої уявлення про близьке спілкування між людьми базується на цих же принципах:

1)Друзі — люди, які поважають один одного. Ці люди не будуть принижувати один одного навіть у формі жарту.

2)Друзі — це люди, які зацікавлені у спілкуванні. Їм подобається проводити разом час і це не викликає дискомфорту. Тобто немає активних дій зі сторони однієї людини, і пасивність зі сторони іншої. Якщо хоча б одна сторона не має бажання спілкуватися, то ясне діло, що це не дружба.

3)Друзі — це люди, моральні принципи яких збігаються і крапка. Тут немає ніяких «але», адже якщо дружать дві людини з різними моральними принципами — це до добра не доведе. Я це відчула на собі декілька раз. Чим сильніша прив'язаність до людини — тим сильніша буде біль через те, що и не може пояснити через що для тебе ця тема болюча. (Хоча я вважаю, що сам сигнал «мені боляче, не говори про це» має про щось свідчити. Уж вибачте, що я ходчий тріггер.).

  • Одного разу цими думками я поділилась із однією людиною, і зараз у мене в голові слова: «А чи не забагато ти хочеш?». Ні. А нащо спілкуватися аби з ким? Навіщо спілкуватися із людиною, після відвертої розмови з якою тебе трусить і не можеш себе заспокоїти? (Натяк на Настю Хижняк). Який зиск травити саму себе? Навіщо тобі люди, які у відповідь на хороше відношення і постіійну підтримку кидають тебе саму із твоїми монстрами, коли ти просиш про допомогу? (Раян). А як стосовно людей, які у відповідь на твої обгрунтовані і логічні переживання, після важкої втрати, кажуть тобі: «Девочка психанула»? (Ріл) А вам подобаються люди, які дізнавшись про ваш гендер і орієнтацію відвертаються від вас? (Ал) Так, я не відчуваю себе дівчинкою. Я себе ніколи нею і не відчувала. Але хіба це має бути причиною, через яку переривати довге спілкування? Так, мені подобалися люди різної статі. Чесно кажучи, якщо і виникали романтичні почуття, то стать об'єкту симпатії мене цікавить в останню чергу.

Воно мені все не треба. Я так довго чіплялась, пробачала, біжала. Я так старалась, щоб їм не було погано, а в кінці кінців таким спілкуванням я зробила гірше самій собі.

Мені до сих пір боляче. Не так сильно, як минулою зимою, на яку припало стільки конфліктів(Правда конфлікти із Раяном і Настею припали на осінь), але цього достатньо, щоб з'явилися панічні атаки. 

Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга. 

Григорій Сковорода

 

Обсудить у себя 0
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети:

Ворона
Ворона
сейчас на сайте
97 лет (27.12.1921)
Читателей: 5 Опыт: 0 Карма: 1
Я в клубах
CSS и Html : Учимся вместе. Пользователь клуба
АРТик Пользователь клуба
все 1 Мои друзья