Сон

Poisonstars (ex Radio-Masts) – Яды

Щось дивне. Щось дуже-дуже дивне.

«Ось слухаю я тебе і розумію, що твої сни — повноцінні і дуже насичені сюжети історій», — сказала мені Настя після того, як я їй розповіла свій дивний сон.

Сьогодні був ще дивніший.

Я не знаю, чи це була альтернатива людського майбутнього, чи інший світ, але моральні принципи, моделі поведінки, пріорітети — все було дещо деформованим.  Це я зрозуміла по запаху повітря і атмосфері.

Автобус. За вікном йде дощ. І ми кудись їдемо. 

Ми? І хто ці люди?

На всіх місцях сиділи люди. Молодь. І я їх знала. В лице, по іменам, і вони знали мене.

Всі між собою розмовляли, біля мене сидів мій друг (в реальності цієї людини не існує). І його звати Хвоя. Дивне ім'я. Автобус зупинився і всі вийли на вулицю. Вечоріло. Почали розводити вогнище і готувати їжу. Я ж сиділа під деревом і просто дивилась.

До мене підійшла дівчина, сіла поруч, взяла моє обличчя в руки і повернула його так, щоб я дивилась на неї.

— Ти ж знаєш, що не втечеш від мене. Не трать даремно часу, у нас всіх його мало. — Сказала вона і поцілувала мене в губи. Я не відчувала ні кайфу, про який так всі дружньо пишуть в книгах, але і не було бридливості. Флегматична байдужість, деяка втома і думка «вона травить мене», яка потім буде переслідувати вейсь сон. Зате я згадала як її звати — Вишнева (і асоціювалась у сні вона саме з вишневим кольором. Не зустрічала ні однієї людини, яка б мала таке зафарбовування).

— Я знаю те, чого не знають інші. Всі думають, що ти хлопець, але насправді ти дівчина. — Вона дивилась мені у вічі, і не витримавши, я відвела погляд. Її слова змусили мене задуматися.

Я не пам'ятала свого імені (ні справжнього, ні зі сну), не знала хто я є, але розуміла, що я щось таке, що не можна назвати «жінкою» чи «чоловіком».

Після того, як поїли і залили полум'я водою, всі пішли сідати в автобус. Біля нього була доволі велика черга, я стояв біля Хвої і думав. Не міг нічого згадати. І тільки подумавши про те, що це сон, до мене знову підійшла Вишнева. Поклала свої долоні мені на плечі, поглянула у вічі і посміхнувшись сказала: «Ти знову від мене втікаєш?». Її посмішку не можна було назвати доброю, алеі не злою.

«Людина, яка від всього цього буде мати свою користь», — сама перша думка, що промайнула в моїй голові перед тим, як вона мене знову поцілувала.

На цей раз я ще гостріше відчув те, що вона мене отруює. І не в фізичному плані, а в моральному. Я відчував ці ланцюги і нашийник, які не давали мені волі. Її дії чимось були схожі на сталкеризм, і це трохи таки лякало. Навіть коли Вишневої не було поруч, я відчував її погляд і усмішку. Я був наче іграшкою.

І це я зараз відчуваю більш яскраві емоції. Тоді ж вони були тьмяні і незрозумілі. Логічно я розумів те, що все це дуже небезпечно, але від браку моральних сил я не міг нічого зробити.

Неначе неочікуваний різкий звук, голову прорізав один єдиний спогад: я — Софія Бойко, і саме про це вона знає.

І подумаєш же, якийсь дивний сон, але сьогодні мене не покидає дивне відчуття, ніби щось в мені дуже сильно змінилося. Старі переживання, які кипіли в мені декілька місяців, зараз мені здаються безглуздими і взагалі не болючими. І навіть чуючи кілкі жарти від сестри і крики від матері, я не відчуваю болю. Я взагалі нічого не відчуваю.

Це дуже дивно.

Обсудить у себя 1
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети:

Ворона
Ворона
сейчас на сайте
97 лет (27.12.1921)
Читателей: 5 Опыт: 0 Карма: 1
Я в клубах
CSS и Html : Учимся вместе. Пользователь клуба
АРТик Пользователь клуба
все 1 Мои друзья